LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Релігійність в українському соціумі: детермінанти і характеристика сучасного стану

невіруючими – відповідно 8 і 17%), особи літнього віку 50 років і старші (18-28 рр. - 53%, 29-39 рр. - 56%, 40-49 рр. - 54%, 50 р. і старші - 63%), ті, хто має неповну середню освіту (н/середня - 67%, з/середня - 57%, с/спеціальна - 59%, вища та н/вища - 50%), мешканці сіл і невеликих містечок (села - 61%, смт - 62%, міста до 49 тис. чол. - 68%, міста 50-99 тис. чол. - 58%, міста 100 тис. чол.- до1 млн - 56%, 1млн і більше – 49%), ті, хто проживає на Заході України7 (Захід - 84%, АР Крим - 59%, Центр - 58%, м.Київ - 50%, Схід - 47%, Південь - 44%).

Існує кореляційний зв'язок між визначенням людини щодо віри і умовами виховання особи в сім'ї: ті, хто виховувався в релігійному дусі здебільшого ідентифікують себе з віруючими або ж з тими, хто вагається між вірою та невір'ям, тоді як серед тих, в чиїх сім'ях до релігії ставилися негативно, більшість вважає себе невіруючими або атеїстами. Найусталеніші традиції релігійно-сімейного виховання зберігаються на Заході, найслабші – на Півдні та Сході України.

За конфесійною ознакою Україна є багатоконфесійною державою із сильною християнською, переважно православною, традицією.

Виявлено один із парадоксів постсоціалістичної релігійності – поняття "православний" розширюється, включаючи в себе поняття "віруючий", оскільки з православними себе ідентифікують не лише ті, хто вагається між вірою і невір'ям, але й невіруючі і навіть атеїсти8.

Відзначена тенденція розвитку позаконфесійної, позацерковної релігійності: віруючі не завжди є прихильниками будь-якої конкретної релігії чи деномінації і вважають себе просто християнами9.

Ззазачено, що релігійні твердження про існування Бога, а також душі і гріха у свідомості сучасної людини підлягають найменшому сумніву. Вони набули нині не тільки і не стільки релігійного, скільки, скоріше, морального змісту10.

Для сучасного українського суспільства характерне взаємопроникнення різних культурних світів та типів мислення, отже і розширення релігійно-світоглядних парадигм та еклектичне поєднання різних їх елементів11

У підрозділі 3.2. "Розуміння сучасним віруючим віри і релігії" визначається, що уявлення сучасної людини про віру й релігію корелюється ступенем і рівнем її релігійності:

- якщо масовим віруючим властива певна розмитість розуміння означених понять; припущення можливості існування віри поза конкретною релігією і не обов'язково пов'язаною саме з вірою в Бога, або ж можливість віри в "свого" Бога; визначення взаємозв'язку віри й релігії з позицій умоглядності, раціонального міркування, загальноприйнятих колективних суджень, певного синкретизму (що всотував в себе як релігійну традицію, так і ознаки зовсім різних типів свідомості, в тому числі й нерелігійних);

- то воцерковленим віруючим характерне сутнісне розуміння віри як способу життя і його керівного принципу, як переконаності в істинності конкретного релігійного вчення, в нерозривності віри і релігії; переконаність у неможливості існування віри поза релігією; для тих, хто не мав попереднього релігійного досвіду і вперше потрапив до релігійної організації (як традиційної, так і новітньої), притаманне сприйняття віри як рушійної сили змін їхнього життя на краще, впевненості й визначеності їхнього існування.

Визначено, що незалежно від вірувальної ідентифікації, домінуючими функціями віри визначаються регулююча, компенсаторна, традиційно-транслююча, при цьому практично відсутні різко негативні оціночні судження про роль віри в житті людини.

У підрозділі 3.3."Релігійні практики як ознака релігійної ідентичності людини" аналізується залучення і ставлення сучасних людей до різних релігійних практик.

Визначається, що масового або "осучасненого" віруючого характеризують конформістські позиції стосовно: власної вірувальної і конфесійної ідентифікації; здійснення релігійних практик12. Значна частина масових віруючих є прихильниками твердження про сутність віруючої людини як такої, що може не знати основ релігійного вчення, відвідувати релігійні служби і виконувати релігійні обряди час від часу або взагалі ніколи цього не робити. Спілкування ж із Богом здійснювати "сам на сам" без духовників-посередників, поза культовою спорудою, у формі довільної розмови чи звертання, а не обов'язково молитви (для християн). Шукати підтримки Бога переважно у кризових ситуаціях – фізичного або морального недомагання власного або когось із близьких людей. Їхні уявлення про те, якою може бути віруюча людина, і вимоги до її поведінки – це саме ті умови і характеристики, яким відповідає сам типовий представник масових віруючих. Масовий віруючий вірить і в Бога, і у Вищий Розум, Логос, і в життя після смерті, і в реінкарнацію13.

Відмічається, що значну частину сучасних українців, які ідентифікують себе як віруючих, навряд чи можна назвати віруючими згідно з традиційною релігійною догматикою. Їхня релігійність є нестійкою, розмитою, фрагментарною, синкретичною (з поєднанням елементів різних релігійних традицій і моди, магічності та релігійних цінностей), конформістською. Проте, зважаючи на загальну орієнтацію на релігійне, і прагнення ідентифікації віруючого, незалежно від "глибини релігійних знань", а також з визнанням за вірою ролі морально-етичного регулятора в суспільстві і власному житті, їх можна вважати віруючими у "широкому" значенні.

Релігійність воцерковлених віруючих характеризується цілісністю, виваженістю, ґрунтовністю. Вони є вимогливими до безпосереднього виконання релігійних практик: вважають за необхідне відвідувати релігійні служби, зібрання чи богослужіння щотижня або навіть частіше, і прагнуть самі відповідати таким умовам; вважають обов'язковим знання ідей і сутнісних основ релігії, з якою ідентифікує себе віруюча людина. Ці віруючі здебільшого не обмежуються пасивним відвідуванням релігійних служб14 і здійснення релігійних практик є усвідомленим і цінним саме завдяки їх внутрішньому змісту.

Узагальнюючи відповіді респондентів (як стандартизованих, так і якісних даних), виокремлені деякі стереотипні моделі поведінки сучасної української людини залежно від її ставлення до релігії та віри. Зауважимо, що ці моделі, так само, як і попередній типологічний поділ віруючих на масових і воцерковлених, є лише теоретичними конструктами, які виокремлюються за допомогою типів та видів релігійних ідентичностей і відповідних до них релігійних практик:

  • глибоко віруючий – поштовхом до дії є внутрішня віра, що "матеріалізується" у виконання релігійних догматів, соціальна поведінка збігається із стереотипною поведінкою релігійної ідентичності; ядро воцерковлених віруючих - носії внутрішньої релігійності;

  • віруючий – намагання дотримуватися ціннісних зразків своєї релігійної спільноти, виконувати всі релігійні приписи, але віра є лише одним з ідентитетів, який змагається з іншими за управління поведінкою особи, поєднання внутрішньої та зовнішньої релігійності;

  • віруючий відповідно до родинних цінностей –