LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Релігійність в українському соціумі: детермінанти і характеристика сучасного стану

релігійна ідентифікація відбувається на етапі первинної соціалізації, релігійні цінності засвоюються в родинному колі, це модель наслідування вчинків;

  • церковно-віруючий або ритуаліст – важливо дотримуватися обрядової частини обов'язків релігійної спільноти; більше ідентифікують себе з церквою, аніж з вірою; є носіями зовнішньої релігійності; їхня віра нестійка: коливається в залежності від визнання церковних цінностей іншими верствами населення та соціальними інституціями, наприклад державою;

  • віруючий, тому що вірять всі, або конформіст – віддавання данини стереотипній поведінці даного часу, характерне не прагнення усвідомити релігійні цінності та норми, осягнути сутнісні релігійні ідеї, а відповідати "прийнятій або популярній релігійній поведінці"; релігійні цінності та моделі поведінки є мозаїчними та уривчастими;

  • той, хто вагається між вірою і невір'ям – беруть нерегулярну участь у найважливіших релігійних обрядах, час від часу відвідують релігійні служби у найважливіші релігійні свята; відсутня чітко визначена позиція стосовно власного ставлення як до віри, так і до невір'я, проте більше тяжіють до переконань і поведінки конформістів та ритуалістів; мають поверхове, фрагментарне уявлення про релігійні ідеї, цінності, піддаючи їх постійному сумніву; досить часто все ж ідентифікують себе з певною релігію;

  • байдужий або індиферентний – майже ніколи, за рідким винятком, не беруть участі в релігійних святах і обрядах; "живуть біля релігійних ідентичностей", але фактично не цікавляться релігійним життям; як правило, не порівнюють свою поведінку з релігійними умовами, вимогами і т.п.; в орієнтаціях привалюють професійні, соціальні чи інші ідентитети;

  • невіруючий – як правило, не властиві релігійні ідентитети і практики; характеризує не індиферентна споглядальна позиція щодо релігійних ідей, переконань і практик, а позиція критики перших і заперечення доцільності останніх, проте не заперечуює існування деяких релігійних тверджень, зокрема душі, гріха, навіть певного трансцендентного начала;

  • атеїст – ніколи не здійснюють релігійних практик, не вірить в існування Бога чи будь-якого іншого сакрального начала.

    У даному підрозділі було виявлено ще одну специфічну ознаку постсоціалістичної релігійності: самоідентифікація себе як віруючої людини є чимось більш серйозним, ніж впевненість в існуванні Бога. Так тих, хто вважає себе "віруючим", значно менше, ніж тих, хто позитивно відповідає на запитання: "Чи вірите Ви в Бога?". За даними опитування 2000 р., серед дорослого населення країни 58% вважають себе віруючими, а тих, хто ствердно відповів про віру в Бога, 78%. За даними опитування 2001 р. 14-28-річної молоді, вважають себе віруючими 53%, а вірять в Бога 76%.

    Основним висновком підрозділу 3.4. "Релігійність в системі цінностей і життєвих пріоритетів сучасного віруючого" є наступне: наявність релігійності як такої, незалежно від її глибини або типу – масова як більш загальна, фрагментарна, поверхова, конформістська чи більш ґрунтовна, цілісна, виважена, притаманна воцерковленим віруючим, впливає на життєдіяльність її носія, орієнтує його на позитивне у власному житті, житті своїх близьких, у суспільстві загалом.

    В ієрархії життєвих пріоритетів, орієнтацій і цінностей переважної більшості сучасних членів українського соціуму незалежно від релігійних переконань на перших місцях локальний життєвий світ індивіда - мікросфера (власна особа, сім'я).

    Наявність віри у людини є певним внутрішнім морально-етичним кодексом, який впливає на розуміння та ціннісну вагу для неї таких інституцій, як шлюб, сім'я, повна сім'я, подружня вірність. Віруючі є більш традиційними у ставленні до шлюбу як способу організації сім'ї (лише 15% вважають шлюб застарілим). Для благополуччя у шлюбі віруючі люди помітно більшого значення, порівняно з невіруючими, надають таким принципам, як: повага та підтримка між подружжям, діти, порозуміння та терпимість, подружня вірність, спільне обговорення проблем, час проведений разом.

    Особи з певними релігійними переконаннями упередженіше і категоричніше сприймають хабарництво при використанні службового становища, наркоманію, проституцію, гомосексуалізм. Вони демонструють більшу вимогливість до цінності життя, до власної поведінки, до відповідальності за прийняття рішень, що стосуються не лише самого себе. Серед них найзначніша кількість тих, хто засуджує і абсолютно не виправдовує аборт і евтаназію.

    Значна частина віруючої молоді вважає за корисне виховання у дітей релігійності, проте за рівнем важливості вона поступилася повазі до батьків, відповідальності, гарним манерам, чесності, порядності, відвертості, звичці до здорового способу життя, бережливості, терпимості та повазі до інших, вмінню здобувати авторитет в оточуючих, слухняності, безкорисності, повазі до традицій та обізнаності з національною культурою.

    У висновках підводяться основні результати дослідження стану сучасної постсоціалістичної релігійності в Україні, визначаються найхарактерніші її риси та тенденції еволюції кожного з структурних компонентів: релігійного світорозуміння, світовідчуття і світоставлення:

    • сучасна людина здебільшого прагне внутрішньо-індивідуальної ідентифікації віруючого або того, хто вагається між вірою і невір'ям, аніж невіруючого чи атеїста;

    • існує два принципово відмінні типи релігійності масова і воцерковлена;

    • самоідентифікація себе як віруючої людини є чимось більш серйозним, ніж впевненість в існуванні Бога;

    • поняття "православний" розширюється, включаючи в себе поняття "віруючий";

    • "церковність" набула рис соціально легітимізованої і заохочуваної характеристики людини, що підсилило релігійну поведінку і храмову активність;

    • існує кореляційний зв'язок між визначенням людини стосовно віри і умовами виховання особи в сім'ї;

    • релігійні ідентитети міцніші серед тих віруючих, які зазнали релігійного виховання в своїх сім'ях, тобто інтегрували релігійні цінності та норми на етапі первинної соціалізації. Зазначена тенденція має більш глибоке коріння на Заході України;

    • основними рисами сучасної релігійності є неоднорідність, незавершеність, неоднозначність, поліфункціональність, багатоконфесійність (при домінуванні християнської традиції) та дисгармонійність між кількісним піднесенням і невідповідним якісним наповненням;

    • стан релігійності характеризується двозначністю: з одного боку, відкритістю, адогматичністю, демократичністю, гнучкістю, індивідуалістичністю і т.п., а з другого – духовною ентропією, еклектикою, невизначеністю, фрагментарністю, популізмом, конформізмом тощо (та чи інша позицію займається відповідно до власних поглядів і переконань);

    • тенденції еволюції релігійності: абстрактизація і розмитість ідеї надприродного, етизація й етикетизація релігії, імморталізація релігійного світорозуміння, активний розвиток позаконфесійної і позацерковної


  •