LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Релігійно-культурологічна концепція К.Г.Юнга

ролі не як ілюзорної за своєю суттю, а як необхідного практично-духовного елементу діяльності людини.

У підрозділ 3.2. "Радикальна ідея іманентності Бога" реконструюєтьсяюнгівське розуміння природи Бога, можливості його пізнання та доказу існування.

Проблема природи Бога постійно була в центрі релігієзнавчих поглядів К.Г. Юнга. Найбільш рельєфно вона актуалізувалась в його праці "Відповідь Іову". В інших працях проблема Бога розкривається не в прямій постановці, а в опосередкованих формах, що детермінувалося конкретними ситуативними обставинами. Погляди К.Г. Юнга на сутність Бога носять амбівалентний характер: важко розрізнити, коли він має на увазі Бога, а коли "ідею Бога". В дисертаційній роботі показано, що К.Г. Юнг вважає Бога в християнстві занадто зовнішнім, а тому ворожим повноті життя та розвитку духу людини. Замість християнського догматизованого, "мертвого" Бога К.Г. Юнг вводить поняття "живого" Бога, походження якого він вбачає в несвідомому людини.

Проголошуючи через несвідоме, божественне начало має своїм завданням формувати цілісність людини. Заслуговує на увагу те, що заперечуючи у Бога онтологічний, трансцендентний, потойбічний статус, К.Г. Юнг замінює його іманентним, властивим самій людині і тлумачить його суть на інтрапсихічній основі. Радикальна інтерпретація Бога доповнюється ще двома положеннями: Божество представляє собою дещо таке, що присутнє людині, Бог має світлий і темний бік. На відміну від теологічних роздумів про особливості доказів буття Бога та його істинність, мислитель вважає, що в доказах буття Бога немає жодної потреби, як немає потреби доводити красу сонячного сходу.

Розглядаючи символ християнського божества Трійцю, К.Г. Юнг доходить висновку, що три іпостасі: Батько, Син і Дух несуть в собі значне смислове навантаження, висловлюють необхідність та напрям духовного розвитку і що саме третя іпостась Дух, який втілює елемент натхнення, виступає сучасним розумінням природи божества. В дисертаційній роботі показано, що К.Г. Юнг вважав християнську Трійцю незавершеною; цілісність передбачає кватерність, четверицю, яка несла б у собі і жіночий елемент. Поряд з поняттям "Бог" К.Г. Юнг використовує поняття "нумінозне" та "дух". Якщо нумінозне Р. Отто вживає у специфічно лютерівському розумінні як "страх господній", як "зовсім інше", трансцендентне, то у К.Г. Юнга розвивається скептичне ставлення до трансцендентного Бога, йому більш близьке шпенглерівське та ніцшеніанське розуміння трансцендентного як долі, діонісійського начала. Своє розуміння духу мислитель протиставляє християнському та гегелівському тлумаченню, стверджуючи, що свідома ідея духу розколота на безліч значень. Первісне значення духу це демонія, яка виступає проти людини. Його інтерпретація Бога суттєво відрізняється від християнсько-ортодоксального розуміння. К. Юнг прагне через ідею Бога показати, як люди від кристалізації особистого, тобто глибоко індивідуального та унікального, переходять до узагальненої ідеї.

У підрозділі 3.3. "Одкровення К.Г. Юнга" розкриваються основні положення "природного богослов'я" або концепції Одкровення швейцарського мислителя, аналізуються його погляди на природу та призначення релігії майбутнього.

К.Г. Юнг вважав християнство лише одним, хоча й значним, виявом несвідомого поряд з багатьма іншими і, маючи певні обмеження, не може задовольнити потреби сучасної людини. Соціальна ситуація в суспільстві, згідно К.Г. Юнгу, потребує нової компенсації, яка сама могла б нести в собі силу Одкровення (могутнього голосу несвідомого). Метою Одкровення К.Г. Юнга було: вказати на значення та важливість несвідомого, ірраціонального в житті людини, "зробити Бога свідомим", оживотворити людський дух, віднайти більш змістовні форми духовності, пов'язати релігійний досвід в його традиційному тлумаченні із сучасними науковими досягненнями.

Дисертант аналізує основні положення "природного богослов'я" швейцарського мислителя: 1) вимога доповнити догматичні настанови ортодоксального християнства ідеями маргінальних релігійних течій, що свого часу були проголошені єретичними: гностиків, середньовічних алхіміків та містиків, неоплатоників, які звертали увагу передусім на внутрішній світ людини; 2) вчення про "мандалічну свідомість", в основі якої лежить ідея творчого зосередження душі; 3) вчення про третю іпостась Трійці - Дух, як вищу інстанцію, що долає рефлексійність, раціональність та конфліктність другої іпостасі Трійці Сина і є символічним висловом натхнення, щасливої долі та визнанням важливості несвідомого. К.Г. Юнг наполягає на реабілітації положень, що Бог – щось таке, властиве і людині (Самість), а людство принципово релігійне.

В дисертаційній роботі показано, що призначення релігії майбутнього ("природного богослов'я", вчення про колективне несвідоме), згідно К.Г. Юнгу, полягає в з'ясуванні взаємовідносин між індивідом (свідомим) та Богом (несвідомим). Завдання нової релігії вбачаються мислителем у необхідності зробити життя людини цілісним, набути сенс власного життя, інтернаціоналізувати релігійні ідеї, досягнути духовних глибин.

У четвертому розділі "Есхатологічне вчення К.Г. Юнга про культуру" висвітлюється юнгівське розуміння символу, міфу та культури.

У підрозділі 4.1. "Міф як трансформатор культури" досліджується тлумачення міфу у вченні К.Г. Юнга.

Він розглядав всю історію культури як трансформацію міфів, піднесення їх на вищий ступінь. Згідно його вчення, новий міф стає самостійною семантичною реальністю і задає новий напрям в еволюції культури. Амбівалентність підходу швейцарського мислителя до міфу полягає в тому, що, розуміючи його як психічне явище, він разом з тим вбачає в ньому сакральну суть. Однак тут суперечності немає, оскільки К.Г. Юнг називає людську душу сакральною. В своїй сутності юнгівський міф є первісною мовою, яка глибше, вище будь-яких інтелектуальних утворень. Міф служить архетиповою канвою культури.

Дисертант відзначає, що структурно юнгівський міф містить два аспекти: по-перше, для всіх міфів та ритуалів характерний їх "місцевий" характер, вони функціонують як складова частина соціального організму. По-друге, міфам та ритуалам властиво виходити "за межі". Індивід відривається від місцевих, історичних, конкретних умов і поринає в деяке невимовне переживання. Міф є своєрідним містком, що поєднуює наш світ і світ інший. В дисертації показано, що у вченні К.Г. Юнга міститься аналіз спільного та відмінного між міфом та релігією. Ця різниця полягає у ступені їх життєвості. Якщо релігія ще наділена божественністю, розкриває живий зв'язок з душевними процесами, то міф це значною мірою втрачає. Проте для примітивного роду він продовжує бути одкровенням несвідомої душі, має вітальне значення. Одним із наслідків юнгівського розуміння міфу є те, що йому властива здатність до цілісного сприйняття світу, подолання антиномічності