LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Релігійно-культурологічна концепція К.Г.Юнга

науки, виступаючи необхідним елементом творчого пізнання.

У підрозділі 4.2. "Символічна природа культури" розглядається юнгівське розуміння символу як засобу осягнення смислу.

К.Г. Юнг детально розробляє проблематику символу, особливість символічного пізнання в працях "Символізм трансформації в мессі", "Символічне життя", "Символи трансформації" та інших. Він розуміє символ як живу органічну сутність, яка виконує роль трансформатора психічної енергії і розглядає його як щось живе. В дисертаційному дослідженні аналізується юнгівський символ, який здатен призводити людину до відсутньої частини цілісної особи, ліквідує людську роздвоєність, надлами свідомого сприйняття, відчуження від життя. Людство впродовж всієї історії зводило захисну стіну символів "проти жахливої життєвості, що таїться в глибинах душі". К.Г. Юнг розрізняє символ і знак. Якщо знак передає абстрактно-об'єктивне значення, то символ передає суб'єктивне, живе значення. Символ має суб'єктивний динамізм, здатний залучати до себе увагу індивіда та захоплюватися ним.

Наголошується, що розглядаючи символ як мову людської культури, особливістю юнгівського розуміння символу виступає осягнення його як інструменту, засобу висвітлення смислу. Символ відсилає до контініуму явищ, синтезує матеріал, взятий в контексті життєвого світу. При цьому відбувається збагачення семантичного поля: суб'єкт поєднує в одне, здавалося б несумісні ланцюги. Основне завдання і головний сенс юнгівського символу полягає в поєднанні людини з несвідомим досвідом нумінозного (божественного). Символи відкривають людині священне і одночасно охороняють його від безпосередньої зустрічі з колосальною психічною енергією архетипів. В церкві символи набувають догматичного характеру, надають форму внутрішньому досвіду. Значення юнгівського вчення про символ важливе в контексті усвідомлення символічної природи культури.

У підрозділі 4.3. "Культура як відчуття сенсу та цілеспрямованості буття" аналізуються розуміння К.Г. Юнгом природи культури, його методологічні підходи до культурологічної проблематики: енантіодромії та імпліцитної есхатології.

Зазначається, що сутністю енантіодромії як методологічного підходу виступає розуміння регулюючої функції протилежностей ("все колись переходить в свою протилежність"), а імпліцитна есхатологія передбачає внутрішню зв'язаність мети розвитку суспільства та особи. Розвиток людської культури, її мета, на думку К.Г. Юнга, це рух в сторону колективної свідомості, яка б увібрала свою несвідому основу. Осягнення цієї мети, або відчуття сенсу та цілеспрямованості буття виступає суттю юнгівського розуміння природи культури. В низці праць культура сприймається як традиція, тобто те, що має історичний характер і розвиток, на відміну від революцій та війн, які розглядаються як явища некультурні, психічні епідемії. Основою культури, її творцем, носієм сенсу виступає індивід, але лише той індивід, який усвідомив своє несвідоме, а точніше з індивідуації, тобто з індивідуального.

В дисертації розвиваються основні положення К.Г. Юнга про роль особи та великої історичної особистості в історії. Швейцарський мислитель вважає найбільш бажаною метою кожної людини - розгорнути цілісність своєї індивідуальної сутності: "особою стає той, хто приймає внутрішнє призначення". К.Г. Юнг розрізняє поняття особа і індивідуалізм, бо індивідуалізм є протиприродною узурпацією. Великі історичні особи ніколи не були в стані повної безумовної конвенції. Велика історична особа – той, хто відкриває новий шлях до більшої безпеки. Дисертант показує, що сучасний стан культури оцінюється мислителем як кризовий, дуже схожий на часи Просвіти. Він вважає, що безмірна раціоналізація сучасного життя девальвувала все ірраціональне і тому функція ірраціонального занурилась в несвідоме. Мислитель вказує на дві сторони культури: зовнішню і внутрішню, вбачаючи завдання сучасної культури в необхідності врахування здобутків минулого, поєднання нашого психічного Я з не-Я, існування живої, повноцінної релігії. Технологічний прогрес та розвиток сприймаються К.Г. Юнгом як ідеали, які не слід заперечувати, проте вони втрачають смисл, якщо не буде враховане значення несвідомого. Мислитель висуває і формулює свій культурний імператив – вирішувати будь-які суперечності, що виникають - в житті та душі окремої людини, а не на полі битви.

У Висновках наведені теоретичні підсумки дослідження релігійно-культурологічної концепції К.Г. Юнга, окреслюються перспективи подальшої роботи над цією темою. Дисертант приходить до таких висновків:

1. К.Г. Юнг розробляє власне оригінальне розуміння релігії та культури в органічному зв'язку з вченням "аналітичної психології", основним завдання якої було з'ясування стосунків між свідомим та несвідомим в людині.

2. Синтетичний метод, запропонований швейцарським мислителем, – евристичний, творчий підхід, який дозволяє розкрити природу цілісної людини, а не тільки її раціональні аспекти. Він створює можливість включення в науковий дискурс ірраціональних моментів, що в свою чергу сприяє відтворенню цілісного підходу до проблем, які розглядаються, дозволяє уникнути обмеженості редукціоністських методів, обгрунтувати використання науково-духовної або герменевтичної методології.

3. Для сучасного релігієзнавства юнгівське тлумачення релігії має принципове методологічне значення, оскільки розкриває глибину компенсаційної ролі релігії не як ілюзорної за своєю суттю, а необхідного духовно-практичного елементу людської особистості та суспільства. Аналіз психологічних детермінант релігії, здійснений К.Г. Юнгом, виявляється одним із найвагоміших і глибоких у сучасному релігієзнавстві. Вони не зводяться до афективних станів, окремих почуттів (страх, невпевненість тощо), а характеризуються як визначальний чинник існування релігійних поглядів (поряд із соціальними та гносеологічними), усвідомлення яких виявляється нагальною потребою становлення особи. Певною крайністю релігієзнавчих поглядів К.Г. Юнга виступає наявність в них елементів містики та окультизму.

5. Цінність юнгівського вчення про культуру полягає в констатації необхідності безумовного поєднання культури зовнішньої (прогресу технологічного) і внутрішньої (усвідомлення своїх коренів), осягненні її символічної природи. Одним з методологічних наслідків юнгівського розуміння міфу є те, що він має здатність до цілісного сприйняття світу, виступає необхідним елементом творчого пізнання.

6. У сучасному релігієзнавстві юнгівський герменевтичний підхід до аналізу релігійно-культурологічних проблем виявився одним з найбільш плідних. Він дозволяє позбутися редукціоністської настанови, розглядати духовні явища в широкому контексті людського буття і активно сприяє подальшому розвитку сучасною вітчизняною наукою питань релігії та культури.


Основні теоретичні положення і висновки дисертації