LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Відродження української Автокефальної православної церкви (концепция архієпископа Іларіона)

УДК 378.4 (475)

Тимофій Міненко,

доктор філософії, теології

(Вінніпег, Канада)

ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ АВТОКЕФАЛЬНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (КОНЦЕПЦІЯ АРХИЄПИСКОПА ІЛАРІОНА)

Розглядаються принципи та основні положення щодо автокефалії Української Православної Церкви архієпископа Іларіона.

Ґрунтувалась вона на "українській рації". Владику Іларіона ще перед архієрейською хіротонією знали як відомого українського церковного діяча. Ідеї та переконання вмів поширювати серед своїх прихильників і опонентів. По різних містах мав гуртки симпатиків. Із початком Німецько-сов'єтської війни почав устійнювати свою концепцію: в Холмі, крім Духовної Консисторії, засновано ще й Товариство православних українських богословів, Архиєпископську Раду та Єпархіяльне церковне братство (до яких входили майже ті самі особи). Установи ці творили об'єднання, з якого поширювалися Іларіонові ідеї й переконання. Особливо щодо пропагування його концепції про відродження Української Автокефальної Православної Церкви. Уже 8 серпня 1941-го на зборах Товариства православних українських богословів (очолював архиєп. Іларіон) заслухано постанову президії Товариства про справу відродження Православної Церкви в Україні; документ цей прийнято як офіційну позицію Товариства. Так започаткувалось формування самої концепції архиєп. Іларіона. Від самого початку в Іларіоновій концепції утверджувалась вимога: Українська Православна Церква має бути автокефальною і з патріаршим устроєм. Для впорядкування церковного життя наразі передбачувався Адміністратор; ним мав стати той, хто своєю дотеперішньою працею й переконаннями виявив свою любов до народу. На думку Товариства, "найдостойнішим кандидатом на становище Адміністратора серед усіх єпископів-українців" є архиєп. Іларіон: у проводі "мають бути свідомі українці, що не заплямили своєї чести вислугою перед поляками чи москалями". Через тиждень, 14 серпня 1941 р., відбулося засідання Архієпископської Ради під головуванням архиєп. Іларіона. Велику увагу надано церковному станові в Україні. У рішенні зазначалось: "1) приєднатися до прийнятої 8. VIII. ц. р. Товариством Православних Українських Богословів постанови в справі відродження Української Православної Церкви; 2) нав'язати контакт з українськими єпископами на Волині; 3) вислати делегацію до німецьких компетентних чинників у Кракові й Берліні в цілях правдивого висвітлення потреб Української Православної Церкви; 4) домагатися дозволу на видання в Холмі українського періодичного органу".

Для архиєп. Іларіона важливим однак ставало те, аби (на відміну від попереднього державотворчого періоду – уенерівського) Церква тепер змогла зайняти належне їй місце. Тому найпершим завданням ставилось питання про відносини Церкви і Держави. Православна Церква мала взяти належну участь у відбудові української державності. Передбачалося, що державною релігією стане православна віра. Державні закони зобов'язані будуть оберігати її від зневаги. Український народ, що виріс і виховувався під комуністичним режимом, навертати до віри батьків може "тільки православне українське духовенство. Остерігаємо духовенство інших визнань, що коли б і вони втручалися в справу навернення, то це викликало б в Україні таку релігійну боротьбу, яка сильно пошкодить незалежності України". Главою Української Держави може бути тільки особа, глибоко просякнута релігійними й історичними українськими традиціями і "тільки православної віри". В Уряді – окреме "Міністерство Віросповідання", на чолі якого має "бути тільки особа православного віровизнання. Міністерство Віросповідань не може бути призначене без попереднього порозуміння з Першоієрархом Української Церкви. Всі постанови Міністерства (принципового чи важливого характеру) набирають правної сили лишень після згоди на них Першоієрарха". Про церковний устрій далі зазначалось: він "мусить бути соборноправний", а Церква — автокефальною, "цебто незалежною ні від якої іншої Церкви". Через те в Меморіялі висловлювалось домагання, щоб державна і церковна влади негайно приступили до канонічного оформлення Церкви в Україні перед Царгородським Патріархом. Аби розпочати відродження Церкви на території, де упродовж двох десятиліть велося планове винищення її, Меморіял вважав, що "двигнути цілий тягар відбудови Православної Української Церкви не зможе саме українське духовенство, що вийшло з-під совітського ярма, — треба йому сильної допомоги, треба досвідчених керівників". Першоієрарха Української Церкви не призначатиме Уряд, а вибиратиме Церква. Тому Собор Холмської єпархії своєю 54-ою ухвалою звернувся до Почаївського Собору Єпископів, зазначивши: він (Собор) "єдиними устами і одним серцем вважає, що Всеукраїнську нашу Церкву мусить очолити тільки людина з дуже високим авторитетом, людина високих християнських і національно-українських чеснот, загальновідома й випробувана зі своєї довголітньої, чесної й самовідданої праці на користь Українського Народу. Такою людиною серед усіх сучасних українських єпископів є наш Архиєпископ Іларіон (Огієнко), якого Єпархіяльний Собор одноголосне вважає за першого кандидата на Київську Митрополію". За початкову Іларіонову концепцію відновлення Православної Церкви в Україні треба вважати "Меморіял про майбутній устрій Української Православної Церкви" від 31 серпня