LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Релігія → Людина у контексті релігійно-філософської рефлексії І.Гізеля

присвячених українській філософії ХVІІ ст. Серед них заслуговують на увагу роботи П.Біланюка, М.Вейскопфа, Р.Лужного, Р.Коропецького, С.Шерера, О.Сидоренка.

Зазначимо, що спадщина І.Гізеля переважно досліджувалася у контексті вивчення української філософії періоду діяльності Києво-Могилянської академії. Розпочався цей процес ще в дореволюційній літературі (В.Аскоченський, М.Булгаков, С.Голубєв, М.Петров, М.Сумцов). Частково відійшли від традиційних оцінок діяльності професорів Києво-Могилянської академії вітчизняні історики філософії Г.Сивокінь, П.Пелех, В.Євдокименко, І.Табачников. Велике значення мають історичні дослідження З.Хижняк, які нині вважаються класичними. У другій половині ХХ ст. у діяльності "Київської філософської школи" (П.Копнін, В.Шинкарук та ін.) в Інституті філософії АН УРСР були досліджені та видані курси лекцій з логіки, натурфілософії, етики, метафізики, прочитані професорами Києво-Могилянської академії. З-поміж досліджень, опублікованих на основі проведеної роботи, заслуговують на увагу "Пам'ятки етичної думки на Україні XVII – першої половини XVIII ст.", які містять курси моральної філософії, котрі переклала з латини й проаналізувала М.Кашуба. Впродовж 70-80-х рр. минулого століття часопис "Філософська думка" регулярно вміщував великі уривки з лекційних курсів багатьох професорів Києво-Могилянської академії, з вступними статтями до них. Щодо наукових монографічних досліджень, то І.Гізелю було присвячене відоме дослідження М.Сумцова "К истории южно-русской литературы XVII ст. Иннокентий Гизель", яке містить аналіз суспільно-громадської та церковної діяльності І.Гізеля. Серед радянських істориків філософії найбільш грунтовним дослідженням натурфілософської спадщини Гізеля є монографія Я.Стратій "Проблеми натурфілософії у філософській думці України XVII ст.", яка містить і переклад з латини розділів "Твору про всю філософію" І.Гізеля.

Джерелознавча база дослідження включає власне твори І.Гізеля, зокрема, „Твір про всю філософію" та „Мир з Богом чоловіку", а також, словники, довідники, енциклопедії, критичні статті та монографії про Києво-Могилянську академію та її професорів, праці його попередників та соратників.

Мета дослідження: здійснити системне дослідження людини в релігійній філософії Гізеля, а саме обгрунтувати її розуміння як "ноуменальної цілісності", підкреслюючи антропологічно-екзистенційне спрямування філософсько-релігійних поглядів І.Гізеля.

Відповідно до мети в дисертації ставляться такі основні завдання:

- встановити ступінь розробки творчої спадщини І.Гізеля у науковій літературі ХІХ – першої половини ХХ ст. та дослідити теоретико-методологічні тенденції вивчення релігійної філософії Гізеля в історико-філософських дослідженнях сучасності, здійснити історико-філософський аналіз розвитку людинознавчої проблематики в українській філософській традиції XVII ст.;

- реконструювати гізелівське світобачення у розрізі парадигми "Бог-світ-людина";

- розглянути основні критерії формування онтологічного статусу людини у релігійно-філософській рефлексії І.Гізеля;

- виявити ознаки, що визначають розуміння І.Гізелем людини як "ноуменальної цілісності";

- дослідити морально-етичний аспект релігійно-філософського вчення І.Гізеля;

- розкрити засади громадянського гуманізму в системі ренесансного антропоцентричного індивідуалізму І.Гізеля.

Об'єкт дослідження: соціальна та філософська думка в Україні XVII ст.

Предмет дослідження: релігійно-філософська спадщина І.Гізеля.

Теоретико-методологічною основою дослідження стали праці вітчизняних і зарубіжних філософів та істориків філософії в галузі методології історико-філософських досліджень (О.Алєксандрової, О.Богомолова, І.Бичка, П.Гайденко, В.Горського, З.Каменського, Т.Ойзермана, О.Руткевича, В.Шинкарука, В.Ярошовця та ін.), розробки проблем історії української філософії (В.Андрушка, А.Бичко, В.Горського, І.Захари, М.Кашуби, В.Литвинова, В.Маслюка, Ю.Мушака, В.Нічик, І.Огородника, І.Паславського, М.Русина, Я.Стратій), а також теоретичних та методологічних аспектів антропологічних концепцій в українській філософії (Є.Андроса, Є.Бистрицького, В.Горського, А.Дондюка, Г.Ковадло, В.Табачковського, Н.Хамітова).

Головним методологічним інструментарієм дисертації є засади наукового аналізу, які передбачають використання відповідних методів та принципів і визначаються дисциплінарною специфікою історії філософії. Методологічну основу дослідження складають: аналітичний метод – у вивченні філософської, культурологічної та політологічної літератури для формування методологічних та теоретичних засад дослідження; системний - для дослідження впливу різних філософських тенденцій на формування релігійно-філософської думки І.Гізеля; історичний – у реконструкції науково-філософської "картини світу" ХVІІ – ХVІІІ ст. та лінії розвитку в її контексті філософських ідей Гізеля; компаративний - для виокремлення специфічних особливостей релігійно-філософської рефлексії, з одного боку, і встановлення зв'язків з іншими філософськими концепціями, з іншого; метод моделювання – у реконструкції людської суб'єктивності у розрізі релігійної філософії Гізеля; метод класифікації у визначенні критеріїв та характеристик сутності людського єства. У дисертації використовуються загальнонаукові принципи історизму, об'єктивності, системності, світоглядного плюралізму, єдності історичного та логічного.

Наукова новизна дослідження. В дисертації систематично і цілісно розглянуто природу людини в релігійно-філософському вченні Гізеля, проаналізована антропологічна спрямованість його вчення, а також реконструйовано розуміння людини як „диспозиційного чинника" та „ноуменальної цілісності", що втілюється у "громадянському гуманізмі".

Наукова новизна отриманих результатів розкривається в наступних положеннях, які виносяться на захист:

- визначено основні тенденції вивчення творчості І.Гізеля у наукових працях ХІХ – першої половини ХХ ст. та проаналізовані теоретико-методологічні засади дослідження філософії І.Гізеля в сучасній літературі; доведено, з точки зору історико-філософської ретроспективи, що на теренах української філософської традиції в ХVІІ столітті сформувалось специфічне розуміння природи й сутності людини ("барокова схоластика");

- реконструйовано основні положення натурфілософської концепції І.Гізеля у контексті парадигми "Бог-світ-людина" з позицій гуманістичних та барокових тенденцій, які визначили домінування пантеїстичних та деїстичних елементів у тлумаченні співвідношення Бога і природи, людини і Всесвіту;

- визначено та систематизовано категоріальний каркас формування поняття "внутрішня людина" у філософії І.Гізеля, а саме „істина", „віра", „воля", „свобода", „щастя";

- відтворено своєрідне розуміння Гізелем людини як "диспозиційного чинника" та "ноуменальної цілісності", яке полягає у тому, що сутність людини розглядається через спонукальність, яка дає змогу досягти єдності душі й тіла, і визначає її неповторну духовну індивідуальність;

- систематизовані нові тенденції трактування етичних норм християнської моралі у релігійно-філософському вченні