LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Соціологія. Демографія → Аксіопсихологічний потенціал гуманізації професійної підготовки соціальних педагогів

гуманізації розкривався з використанням теоретичних засад синергетики, а співпраця викладача та студента розглядалася як інтерперсональна синергія, без якої неможливе професійно-особистісне становлення соціального педагога. Необхідною умовою професійного аксіогенезу особистості визнана інтерналізація загальнолюдських цінностей, комплементарних природі людини й магістральному напряму суспільного прогресу.

Професіоналізм соціального педагога асоціюється з гуманністю, антиподом якої є авторитарність як втілення безсуб'єктної маніпулятивної педагогіки (П. Фрейре, Е. Фромм, К. Роджерс, Д. Джонсон, Ф. Зімбардо, Р. Мей). Зважаючи на багатогранність проблеми гуманізації, розкрито зміст основного поняття "гуманність" та його сучасні дефініції, які охоплюють площину взаємин на рівнях – міжособистісному та універсальному.

Більшість психологів солідаризується у визнанні гуманності як інтегральної диспозиції особистості, ознаки її психологічного здоров'я (Б. С. Братусь, Г. О. Балл, І. Д. Бех, Д. Джонсон). Значну роль для гуманізації освіти має посттоталітарний спадок суспільства, яке досі не подолало диспропорцію між розвитком технології та демократії (В. О. Сухомлинський, С. Батракова, С. І. Подмазін, В. Франкл).

Професійна підготовка соціальних педагогів виконує психотерапевтичну функцію, оскільки в її процесі особистість набуває здатності бути вільною та відповідальною за використання свободи (А. Камю, К. Роджерс, Ж.-П. Сартр, Г. Сковорода, М. Хайдеггер), долаючи обмеження соціокультурного, біологічного та фізичного контексту (К. Левін, Ф. Перлз).

Аксіопсихологічний потенціал гуманізації – це система цінностей, які не вповні усвідомлюються та функціонують у суспільній свідомості, частиною якої є освіта. Гуманоцентрична освітня парадигма передбачає повноцінне функціонування гуманності як інтегрального втілення аксіопсихологічного потенціалу на всіх рівнях свідомості – від індивідуальної до колективної.

Як свідчить наше дослідження, в історичній перспективі відбулося розширення змісту поняття "гуманність", нерозривно пов'язаного з ампліфікацією змісту термінів "ідентичність" та "суб'єктність". Релігійний фанатизм, класова та расова ненависть, сугеровані за посередництва освіти цілим поколінням, спричинювали набуття окремою особистістю фальшивої ідентичності, безсуб'єктності людини як суспільного "гвинтика".

Підключеність майбутніх соціальних педагогів України до планетарного поля свідомості передбачає центрування на гуманістичних цінностях свободи, відповідальності, любові, доброзичливості, співпраці. Набуті під час навчання у ВНЗ теоретичні знання мають підкріплюватися суб'єкт-суб'єктною практикою стосунків викладачів та студентів, яка є моделлю майбутніх стосунків соціальних педагогів зі своїми підопічними.

У другому розділі – "Експериментально-діагностичне дослідження аксіопсихологічного потенціалу гуманізації професійної підготовки соціальних педагогів" – обґрунтовано концептуально-методичне забезпечення емпіричного дослідження, виокремлено основні тенденції актуалізації аксіопсихологічного потенціалу професійної підготовки соціальних педагогів, висвітлено динаміку кореляційних взаємозв'язків у структурі аксіопсихологічного потенціалу професійно-особистісного становлення соціальних педагогів, охарактеризовано генеральні фактори аксіопсихологічного потенціалу гуманізації професійної підготовки соціальних педагогів, накреслено перспективи гуманізації навчально-виховного процесу у ВНЗ щодо спеціальності "Соціальна педагогіка".

Аксіопсихологічний потенціал гуманізації професійної підготовки соціальних педагогів, розглянутий з боку особистісної структури, уявляється посферним розгортанням онтогенетично вихідної здатності до афіляції (базової просоціальної потреби) індивіда, спроектованої на контекст інтерперсональних взаємодій і далі – у простір індивідуальної життєтворчості й професійної самореалізації. Аксіопсихологічні концентри інтра-, інтер- і метаcуб'єктної професіоналізації представляють перехід ситуативної, мінливої мотивації соціальної поведінки індивіда у більш стійкі особистісні атитюди, а також ціннісні орієнтації, спрямованості, стратегії життєздійснення, репрезентовані індивідуальними рисами (поведінковими диспозиціями високого рівня узагальнення і стійкості).

У зв'язку з цим було обрано такий комплекс основних психодіагностичних методик: тест-опитувальник афіляції А. Меграбяна, призначений для діагностики двох узагальнених стійких мотивів особистості: прагнення до прийняття навколишніми людьми (ПП) і страху бути відторгнутим іншими (СВ); тест-опитувальник Т. Лірі, спрямований на дослідження комунікативно-характерологічних тенденцій; методика визначення "Типу особистості та імовірних розладів даного типу" Дж. Олдхема й Л. Морріса; додаткових методик – "Шкала макіавеллізму" Р. Кріста і Ф. Гайса, "Шкала авторитаризму - бунтарства" П. Кона, "Шкала правого авторитаризму" Б. Альтемейєра.

Організаційний формат збору емпіричних даних становило крос-культурне експериментально-діагностичне (кореляційне) дослідження, що проводилося у ВНЗ північно-західного (Івано-Франківськ, Луцьк) і північно-східного (Ніжин) регіонів України, а також у Польщі (Ягеллонський університет м. Кракова); загальний об'єм вибірки – 366 осіб віком від 18-ти до 28-ми років. Емпіричне дослідження проводилося у березні – квітні 2004 року в Україні та жовтні 2004 року в Польщі.

Отримані нами емпіричні дані за методикою вимірювання мотивів афіляції свідчать про переважання асиметричної афілятивної мотивації: 1) високе прагнення до прийняття – низький страх відторгнення – 97 респондентів, що становить 26, 5 % від усієї вибірки студентів; 2) низьке прагнення до прийняття – високий страх відторгнення – 107 респондентів, що становить 29,23 % від загальної кількості опитаних. У той час групи з приблизно однаковою інтенсивністю мотивів розподілилися так: 1) низьке прагнення до прийняття – низький страх відторгнення – 47 респондентів, що становить 12,85 % вибірки; 2) високе прагнення до прийняття – високий страх відторгнення – 115 респондентів, що становить відповідно 31,42 % від загального числа опитаних (табл. 1).

Таблиця 1

Розподіл мотивів афіляції за варіантами: прагнення до прийняття (ПП) та страху відторгнення (СВ).

Курс

"Високе ПП низький СВ"

"Низьке ПП низький СВ"

"Високе ПП високий СВ"


"Низьке ПП високий СВ"


n

%

n

%

n

%

n

%

І

19

26,39

6

8,33

24

33,33

23

31,94

II