LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Соціологія. Демографія → Випадковість в діалозі культур "Схід-Захід"

152
Орлов А.В.
ВИПАДКОВІСТЬ В ДІАЛОЗІ КУЛЬТУР “СХІД-ЗАХІД”



Орлов А.В.

ВИПАДКОВІСТЬ В ДІАЛОЗІ КУЛЬТУР “СХІД-ЗАХІД”

Зі зростанням динаміки соціального життя продовжує зростати роль випадковості в сучасному світі.
Ідея випадковості буквально пронизує всі сфери людської життєдіяльності, чи то йде мова про пошуки
найбільш ефективних засобів пізнання, чи то про шляхи орієнтації людини в сучасному світі, який характе-
ризується процесами глобальних трансформацій, неймовірно складних за своєю суттю.
Посилюється роль (окремої) випадкової особистості щодо мас (тероризм). Наростання значеннєвої ен-
тропії у віртуальній реальності й аксіологичного вакууму реальних подій. Прискорення соціального часу й
одночасний його цейтнот. Ці соціальні тенденції, принаймні, однією зі своїх граней можуть означати не-
вміння пристосовуватися до кризових соціальних явищ або боротися з ними, а також конструктивно вирі-
шувати внутрішньо-, міжособистісні конфлікти.
Сучасна наука трактує випадковість по-різному. У більшості визначень випадковість не відокремлю-
ється від поняття “необхідність”. Так, у Новітньому філософському словнику подається, наприклад, таке
визначення: необхідність і випадковість – це “категориальная оппозиция традиционной философии, в со-
держании которой процедуры протекания нелинейных вероятностных процессов фиксировались с пози-
ции довероятностной парадигмы детерминизма” [1, с. 675]. У Стислому філософському словнику наво-
диться дещо інше визначення цих понять: “философские категории, которые носят “соотносительный” ха-
рактер; в них выражены диаметрально противоположные представления о характере детерминации всего
существующего: либо то или иное явление, событие, изменение в явлении предсказуемо, вытекает из са-
мой сущности исследуемого процесса, определяется внутренними взаимосвязями (необходимость), либо
определенное явление может произойти, а может и не произойти; само его появление, его особенности
нельзя предсказать (случайность)” [2, с. 241-242].
Не дивлячись на таке узагальнююче скрадення визначення випадковості як самостійного поняття, у
сучасній філософській та суспільствознавчій літературі можна зустріти роботи, які присвячено осмислен-
ню саме поняття “випадковість”. Прикладом тому є робота В.А.Шукова та Г.Н.Хон “Оправдание случай-
ности” [3], в якій поняття “випадковість” розглядається як чинник світоглядного відношення людини до
світу, тобто не як щось абстрактне – бездушна філософська категорія, а як “ живий” феномен, що є не-
від’ємним від людського буття.
В даній же роботі ми спробуємо ще більше наблизити поняття “випадковості” до світу людини, до ін-
дивіда як суб’єкта практичної творчої дії і розглянемо його як “зручний час”, що надає дії ефективності, а
людині – відкриває шлях до досягнення мети.
Справа в тому, що випадок – це і є збіг дії і часу, коли мить стає раптом миттю удачі, коли час “пра-
цює на людину”, йде людині “назустріч”, перетворює випадковість у щасливий випадок. Сприятливий час,
що є доречним, щасливим, але швидко минає, коли можна зрозуміти, де закінчується “ще рано” і почина-
ється “вже пізно”, – цю мить і важливо “вловити”, щоб домогтися успіху.
Таким чином, визначення випадковості слід шукати в концепції “часу”. Античні теоретики, опинив-
шись цілком під владою фундаментального протиставлення “теорія-практика”, не знайшли іншого виходу,
як поділити це поняття надвоє. Від цього народилися антагоністи: Хронос і Кайрос. Вони несумісні один з
одним, але обидва вони – сини Еона, Вічного Часу. З одного боку, є час, що будує знання, час, який чітко
прораховано, такий, що його можна розділити, проаналізувати, і яким, отже, можна керувати. З іншого бо-
ку, є час відкритої дії, спонтанної активності, що формує випадок, час ризикований, хаотичний, і отже, не-
керований. Вже в Аристотеля цей час випадку протиставляється іншому, мірному часу; його характер
описується як такий, що важко піддається керуванню і постійно підданий різного роду коливанням [4, с.
44-47]. “Мета” співвідноситься зі “зручним випадком”.
Аристотель, наприклад, надає особливої уваги доказу мети в природі. Для нього “усе що відбувалося
чи відбувається заради чого-небудь, чи ні (у першому випадку або на вибір, або не на вибір, але там і тут
заради чого-небудь)” [5, с. 92]. Свій доказ він здійснює за аналогією, тобто переносячи на увесь світ в
цілому спостереження над фактами з життя тварин і людей: процеси народження організмів з насіння,
доцільну структуру організмів, доцільні дії людей. Якщо мета існує в окремих елементах світу, міркує
Аристотель, то вона повинна бути й у світі в цілому, і якщо є мета у тварин і людини, то вона повинна
бути й у предметів. “Отже, – робить висновок Аристотель, – що природа є причина і притім у змісті “зара-
ди чого”, це ясно”[5,c. 100]. Заради ж мети, говорить він, існує і все інше.
Співвідносячи в такий спосіб випадковість і мету, за Аристотелем, можна зробити висновок про те,
що природа випадкового корениться у факті існування мети. Оскільки є мета і рух до мети, остільки,
міркує він, можливі і помилки в досягненні мети. Тут знов-таки його доказ будується за аналогією:
якщо є свобода вибору чи свобода волі людини, то можливі і події випадкові, ненавмисні.
Яскравим прикладом подальшого розгортання вчення про випадок можна вважати праці Макіавеллі.
Випадок у нього можна співвідносити з фортуною.
Фортуна – примхлива, для неї закони не писані, з нею краще не зв’язувати ніяких надій. За Макіавел-
лі, фортуна привносить випадковість у закономірність і визначає конкретні форми життя людей. Людина,
якщо вона має відвагу, активно бере участь у втіленні закономірностей, обумовлених природою і небом,
вона використовує фортуну, якщо та надає щасливого випадку, і бореться з нею, якщо та до неї не прихи-
льна [6, с. 384-386].
Людина в змозі розірвати коло зовнішніх обставин, для цього лише потрібно сміливо йти на зустріч по-
Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
153

току життя, активно, творчо й наполегливо йти на зустріч власній меті. Виявляти власну свободу, але не
безглуздо, “заплющивши очі”,